Мені 74 роки, я жителька міста Оріхова. Мешкала у своєму домі, а тепер, на старості літ, скитаюсь, аби де. Я виїхала, зараз проживаю в Запоріжжі. Ми залишились голі, босі, як безхатьки. Без хат, без майна. 

Сказали, що війна почалася. Звісно, неприємно було, коли грюкало над головою. Лежу у кухні, а на мене сиплеться зі стелі. Добре, що виїхали, а то там би й привалило.

Я не ходжу ногами, прикута до ліжка. Мене вивозили - наймали машину. Спочатку в Соколівці жила два місяці, тоді на два місяці поверталася додому. А потім уже неможливо там стало, і тепер я в Запоріжжі. 

Шокує те, що гинуть діти, ні в чому не повинні. Не для того їх ростили, гляділи… А потім забрали – і передають тіла. Це найстрашніше. Хати – то наживне, а коли батьки втрачають дітей своїх – ось це страшно.

Хочеться перемоги і повернення додому. Землянки будемо рити, але вдома житимемо.