Це був четвер, вночі ми прокинулися від вибухів. Я думала, що сусід дверима гримить. Коли вийшла, побачила заграву червону і гул сильний.

Як окупанти ходили по хатах, дуже було шокуюче. Вони в комоди заглядали, де нижня білизна: то зброю шукали, то Бандеру. 

Коли нас звільнили, тут неможна було жити, бо обстрілювали село, то я  виїхала під Харків до дочки. Зятя сестра приїхала й мене забрала. Я в чому була, так і поїхала. Кинула курей, все - і поїхала. Зараз вже повернулась.

Відразу було світло, зараз немає, тому що росіяни з тієї сторони Дніпра б’ють. Світла немає вже більше року, вода є. Хлопці гарно працюють: поставили генератор, ми збираємо гроші на дизель, і вода у нас є. Гуманітарну допомогу привозять, і сьогодні ми отримали.

Про майбутнє я поки нічого не знаю.