Ми з міста Бахмуту. Тихо-мирно собі жили, потім почалася війна. В перший день відбулися вибухи, і ми зрозуміли, що це не жарти. Дитина не пішла до школи, я не пішла на роботу.

Треба було їхати з рідного міста, кидати роботу, шукати житло. Ми взяли речі, які помістилися в сумку, і з сім’єю виїхали.

Найбільші труднощі – пошук житла, фінансові проблеми, дистанційне навчання дитини. 

Зараз ми знайшли житло: жінка відгукнулася і здає нам тільки за комунальні послуги. Усе життя йде, як на пороховій бочці. Сидимо і не знаємо, чого чекати.

Гуманітарну допомогу нам давали, продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова отримували - то якось справляємося. З рідними усіма тримаємо зв'язок, спілкуємось. Багато знайомих постраждали, багато в кого не залишилось нічого.

Переживаємо за життя дитини й рідних. Це найважливіше понад усе: і понад війну, і те майно, що залишилося вдома. Дуже хочу знати, коли ця війна скінчиться.