Я із Харкова, одружений, маю двох дітей: старшій шістнадцять, молодшій десять. Працюю на Укртелекомі уже більш ніж двадцять років. У даний момент перебуваю у Полтаві. Дружина з дітьми виїхала до Польщі. А я тут з мамою, з сестрою, з племінником і кішкою. 

Після перших ударів, коли орки почали бити по адміністрації, я дружину і дітей перевіз до тещі на квартиру. Але коли там російські літаки почали бомбити телевізійну вежу, то діти дуже перелякались. Коли я побачив очі дружини і дітей, зрозумів, якщо я їх зараз не вивезу звідти, вони з глузду з'їдуть. Це було дуже страшно. І ми 4 березня завантажили машину і я їх відвіз до Полтави. Тут у нас знайомі. Згодом мене перевели на підприємство у Полтаву. 

Виїжджали у шалених заторах, але в цілому евакуація минула нормально. Вивезли із собою кішку. Вона зараз з нами живе. 

У дім знайомих було пряме влучання ракети, рятувальники приїхали протягом трьох хвилин і зняли їх з балкону. Вся будівля всередину завалилась, а вони на чотирнадцятому поверсі стояли на балконі. Дякую МНСникам, вони по пожежній драбині їх звідти зняли. Таке пережити - не дай Бог. 

Квартира постраждала - ні вікон, ні дверей, покрівлю зірвало. Прямого влучання не було, але поряд були прильоти, все, що можна, позривало. У нас старий триповерховий будинок. 

Основні труднощі були пов'язані з нестачею матеріальних ресурсів. Ціни піднялися дуже сильно на все. 

Я дуже чекаю на Перемогу. Мені б хотілося, щоб це сталося якомога швидше. 

Думаю, що після Перемоги доведеться дуже багато працювати, відбудовувати країну.