Тетяна зустріла війну в Києві. У перші дні не відчувала страху - лише шок і нерозуміння: як таке може відбуватися в реальності. Але коли ракета влучила в будинок, який вона бачила просто зі свого вікна, стало по-справжньому страшно. Родина виїхала на Закарпаття, а після звільнення Київщини повернулася додому. Волонтерство стало її способом прийняття нової реальності - разом із однодумцями Тетяна почала плести маскувальні сітки. Усвідомлення, що її робота рятує життя, підтримує її і зараз, допомагаючи зберігати віру й оптимізм навіть на четвертий рік війни.