Наше селище було під постійними обстрілами з 24 лютого: ми жили без їжі, без води, світла та газу. Півтора місяці разом з родиною ми прожили в погребі. Нам зруйнували все! 

А коли я тікала від ворожих обстрілів, куля з кулемету пролетіла над моєю головою і збила головний убір. Дякувати Богові, що залишилася жива. Цю кулю забрала собі на згадку.

Оскільки нам все зруйнували, ми виїхали в місто, де знімаємо кімнату.

Ми думали, що в місті буде краще, хоча би не під обстрілами. Але місцеві жителі дивляться на нас, переселенців, вороже. Якось в черзі за гуманітарною допомогою мене навіть образили, що ми приїхали до них в місто.

Зараз я безробітна, а у селі тримала господарство, продавала молочну продукцію, за ці кошти я й жила. Потім з’явився «руський мір» і вбив все, що ми мали, залишивши нас під бомбами.