«Кричали і верещали від страху, коли кулі та снаряди свистіли над будинком»

Всі сусіди ховалися e квартирі Марії Петрівни від обстрілів. А потім вчилися виживати без світла, води і газу. Люди ділилися останнім шматком хліба.

Важко згадувати, як розбили наш будинок восьми квартирний. У нього потрапив снаряд ще на самому початку війни на другий поверх, навпроти моєї квартири, прямо до квартири влетів снаряд.

Ми всі були вдома, моя квартира з іншого боку. І всі мешканці цього будинку до мене прибігли ховатися. Навіть з інших будинків вдавалися до мене люди і сиділи - коридор довгенький такий і без вікон.

Вікна тоді посипалися всі у нас. Слава Богу, вижили всі: і сусіди, і троє діток. Хоча кричали і верещали від страху, не знали куди сховатися, коли кулі та снаряди свистіли над будинком. Напевно, снарядів п'ятнадцять навколо будинку розірвалося тоді, якщо не більше. Як спеціально в цей будинок мітили!

І без світла, води, без газу жили. Я не знаю, скільки ми так жили, важко було дуже. Сім місяців не давали нам ні пенсії, ні зарплати. Люди ділилися останнім шматком.

Пам'ятаю, як я їхала на дачу на велосипеді, і почали з автоматів стріляти. Здається, що по голові стріляють. Зараз, слава Богу, тихіше.