Під час бойових дій Леонід Іванович втратив дружину - від стресу у жінки загострилася астма. Пенсіонер згадує, з яким страхом переживали обстріли.

До війни було все відмінно. Можна було з людьми спілкуватися, всюди відчувати себе вільною людиною, куди захотів - туди поїхав, зустрів друзів, рідних. Хтось помер - поїхав, провів в останню путь. У мене була сім'я, а тепер залишилися одні спогади.

Дружина померла у 2015 році, тому що у 2014-му великий стрес був, а вона хворіла на астму, ліки не дістати, лікарня не працює, в Луганськ не потрапити. Дало ускладнення - дружина задихнулася і померла. Діти пороз'їжджалися.

Перший день війни, звичайно, пам'ятаю. Виходимо, а тут тобі літак пролітає. Я кажу дружині: «Валентина Миколаївна, лягай». Я впав, і вона слідом впала. А він пролетів, побомбів міліцію. А потім тривало бух-бах, бух-бах.

Ще пам'ятаю 2 вересня нам дали жару, цілу ніч обстрілювали. Я думав, можна попрощатися з життям. Ми ж з бабусею були вдома. Кажу: «Валентина Миколаївна, йдемо в спальню, там немає жодного вікна». Думаю, якщо бахне, так не зачепить. А вона в залі спала, там п'ять вікон. А вона: «Чи потрапить так потрапить, вмирати так з музикою».