Оксана та Іван | Селідове

"Краще на вокзалі ночувати, ніж там помирати"

Щодня із залізничного вокзалу Покровська відправляється безкоштовний евакопотяг – через Дніпро до Львова. Щоразу він везе в тил, на захід, людей із «гарячих» точок. В основному – з Мирнограда, Селидового, Новогродівки та Покровська, які потерпають від постійних обстрілів. Люди покинули напризволяще свої домівки й нажите майно, дехто встиг прихопити найцінніше – сімейний альбом та домашніх тварин. Матеріал Радіо Свобода.

Кореспондентка проєкту «Ти як?» проїхала евакопотягом і записала історії людей, змушених утікати від війни.

В останньому плацкарті – жінка з садном на щоці. Оксана – з Селидового. Під час атаки кілька днів тому на неї впав шматок стелі. Їде разом із чоловіком Іваном і ще кількома родичами «в нікуди».

«Був приліт недалеко від нас. Ми спали – а шматок стелі впав на обличчя», – каже Оксана.

Оксана та Іван

«У нас квартиру розбило. Ми знімали іншу. А в нашій жити нереально – там ні вікон, ні дверей. Жодної аптеки. Ні знеболювальних, нічого не купити. Магазин дуже складно знайти, щоб купити продукти», – продовжує Іван.

На руках в Оксани – кіт Шишик.

«Наш Шишик-Мишик. Ні, він із нами. Він нам вірний, а ми – йому. На руках, як дитину, або в рюкзаку везу. Боїться натовпу людей», – гладить кота Оксана.

Іван працював у супермаркеті, він будівельник. Каже: споруду реконструювали після прильоту – але її знову рознесло. Продавчині потрапили під осколки, але живі, розказує чоловік. Вирішили виїжджати, з собою взяли по одній куртці, одній парі кросівок та капців. Ночуватимуть на вокзалі. А далі – шукатимуть житло в Дніпрі.

Ракетний удар по місту Селидове, 14 лютого 2024 року

«Нема вибору: краще на вокзалі ночувати, ніж там помирати», – говорить Іван.