Пікалова Богдана, учениця 8 класу Паридубської філії опорного закладу "Смідинський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шайнюк Людмила Василівна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022 року… Цей день став для мене страшним сном, який, напевно, залишиться в моїй пам’яті на все життя. Рано-вранці мама зі сльозами на очах розбудила мене, повідомивши страшну звістку: «Доню, війна». Я довго плакала, не могла повірити, що росія все ж таки здійснила свій лихий задум. Раніше я думала, що війна буває тільки у фільмах, про неї можна читати  в книгах. На жаль, це не так.

Великим злом увірвалась війна в наше життя. Росіяни – терористи, вони роблять усе, щоб знищити українську націю. Зараз триває боротьба з ворогом за незалежність і свободу нашої країни.

Ще недавно я раділа  життю,  мріяла,  мала багато планів на майбутнє. Війна вкрала моє дитинство, змінила бажання й переконання. Понад усе хочеться миру, не бачити страждань людей, не ховатися від звуків повітряної тривоги та нікуди не тікати з рідної домівки. Війна стала для мене подвійним ударом. Мої родичі залишились на Донбасі, який зараз окупований. Люди, які так бажали жити та мріяли бути в Україні, знаходяться в пастці.

Боляче слухати, коли говорять: «Вони всі на Донбасі за росію! Вони це все хотіли!» Не вірю я, бо дуже добре знаю: навіть знаходячись на окупованій території, справжні українці допомагають нашим захисникам боротися з ворогом.

Кажуть, що війна - це «чума», яка знищує не тільки людей, а й нашу вільну мальовничу країну.  Безжалісна  хвороба перетворилася на дії,  так схожі на неї саму.  Але від кожної  хвороби є медикаменти, які можуть вгамувати біль або вилікувати. Від нашої «чуми» теж знайшлися  ліки, які хоч трохи  полегшують наш стан.

Ми почали волонтерити та донатити. Українці навчилися не боятися, а впевнено йти вперед. ЗСУ - це наше все, а ми їхня опора. Кожний робить свою справу, наші воїни нас захищають, а ми їх підтримуємо.

Скільки радості було у нас, дітей, коли зібрали чималу суму грошей на благодійному шкільному ярмарку,  до якого так ретельно й старанно всі готувалися. Виручені кошти було передано на потреби ЗСУ. З якою любов’ю  ми пишемо листи нашим захисникам, робимо для них браслети-обереги із синіх і жовтих стрічок. Для мене ці кольори тепер найулюбленіші, бо вони захищають  наших солдатів.

Я навіть відвідала майстер-клас і навчилася робити окопні свічки, щоб наші воїни могли зігрітися. Мені здається, що свічка, виготовлена з любов’ю дитячими руками, додасть українським бійцям сили й витримки.

Я вважаю, що наблизити перемогу над ворогом може кожен, незалежно від віку й матеріальних можливостей. Мама говорить, що немає маленьких справ для нашої великої ПЕРЕМОГИ. З кожним днем ми стаємо сильнішими, адже ми українці. Підтримуймо один одного, бо тільки разом ми зможемо побороти росію, викорінити те зло, яке роками отруювало життя українського народу. Перемога буде за нами! Україна понад усе!