Після початку повномасштабної війни з’явилося багато стресу й тривоги. Ми змінили спосіб життя, постійно стежимо за новинами та безпекою. Багато уваги тепер приділяємо безпеці дітей, поясненню того, що відбувається, і підтримці їхнього емоційного стану. Намагаємося створювати для дітей відчуття стабільності, навіть коли навколо її мало.

Найстрашнішим був той день, коли обстріли були особливо інтенсивними, і ми не розуміли, наскільки близько небезпека. Ми залишалися в коридорі, бо справжнього укриття поблизу немає, і просто намагалися захистити дітей та себе як могли. Було відчуття повної невизначеності, страху й безпорадності, коли кожен звук змушував завмирати. Саме тоді найбільше відчули, наскільки крихкою стала безпека і як важливо зберігати спокій заради дітей.

Так, був такий момент. Коли ми отримали підтримку у найскладніший для родини період, це дало відчуття, що ми не самі. Допомога — навіть невелика — повернула віру в людяність і показала, як важливо підтримувати одне одного у складні часи. Це дуже вплинуло на наш погляд на солідарність і взаємопідтримку.

Ми всією родиною ходили до волонтерського хабу допомагати — плели маскувальні сітки, кикимори та кавери для військових. Нашому синочку на той момент було лише 4 місяці, але ми все одно намагалися робити свій внесок у спільну справу. Ця робота об’єднувала людей, давала відчуття підтримки та віри в те, що ми разом наближаємо перемогу. Для багатьох навколо це був важливий моральний поштовх і приклад взаємопідтримки.

На початку повномасштабної війни ми зіткнулися з нестачею дитячих товарів, особливо памперсів. У перші тижні це було великою проблемою, адже магазини були майже порожні. Нам допомогли волонтери — вони привозили дитячі підгузки й частково закривали наші базові потреби. Завдяки їхній підтримці ми змогли впоратися з цим складним періодом.

Триматися мені допомагає моя родина — діти, заради яких хочеться бути сильним, і близькі, які завжди підтримують. Дуже допомагають прості, буденні речі: обійми, теплі розмови, сміх дітей. Сил додає віра в наших захисників і в те, що ми обов’язково повернемося до мирного життя. Саме ці люди й моменти не дають опустити руки й допомагають рухатися далі, попри всі труднощі.