З початку повномасштабної війни життя нашої сім’ї змінилося назавжди. Мій чоловік з перших днів пішов захищати Батьківщину. Він став на захист України і служив до травня 2024 року, поки не сталася трагедія. 14 травня 2024 року чоловік отримав важке поранення, і два місяці лікарі самовіддано боролися за збереження його ноги. Війна принесла в нашу родину великий біль - у січні 2024 року в окупації помер мій свекор. Ми не змогли бути поруч і попрощатися. Наші батьки й досі залишаються в окупації на лівому березі Херсонщини, і кожен день ми живемо з тривогою за них. Зараз ми перебуваємо в Одесі, у районі, який часто потрапляє під обстріли. Майже щоночі місто атакують шахеди й ракети. Через постійні сирени та вибухи ми погано спимо, живемо в постійній напрузі.

Для мого сина це стало величезним випробуванням. Він не бачив самих моментів обстрілів на власні очі, але бачив батька після важкого поранення. Син зворушливо піклувався про тата, поки той не міг самостійно ходити, що сильно вплинуло на його емоційний стан.

Попри весь цей біль і переживання, дитина намагається розвиватися та знаходити розраду. Син захоплюється спортом і робототехнікою. Ці заняття допомагають йому відволікатися, дають сили триматися разом із нами й вірити в те, що мир обов’язково повернеться в наш дім.