Мені 44 роки, я підприємець у минулому. Був свій магазин у Рубіжному, і я займався меблями. В перший день війни взагалі не вірилося, що все це відбувається. Я був майже два місяці в окупації. Не було нічого: ні води, ні їжі, ні світла.

Поруч розірвалася міна, і в мене була контузія. І взагалі, коли йдеш по вулиці і бачиш, що валяються частини людських тіл і трупи – це шокує.

Мені просто пощастило сісти в машину, яка до Дніпра їхала. Було багато труднощів у дорозі. Приблизно чотири доби я добирався. У мене не було змоги забрати когось із собою. Коли я вибирався, був дуже щільний обстріл, я сам ледве виїхав. Якщо чесно, я зараз взагалі не бачу майбутнього.