Сіверіна Софія, 10 клас
Дніпровський ліцей №42 Дніпровської міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Шапошник Світлана Петрівна

Чому бути українкою – це моя суперсила

Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та незалежність. Багато років український народ зазнавав утисків: завойовники пригнічували нашу мову, намагалися знищити наш народ і привласнити собі нашу давню історію. Століттями нашу неньку гнітили й хотіли розбити її на уламки, щоб єдиної і цілісної України більше ніколи не існувало. Але, як засвідчує практика, — їм це щоразу не вдавалося, бо ми, українці, завжди долали всі труднощі, які траплялися на шляху розвитку нашої країни. Я захоплююсь відвагою і хоробрістю своїх співвітчизників, які, відкинувши всі страхи й сумніви, не здавалися й продовжували боротися за самостійність і право називати себе українцями.

На жаль, сьогодні Україна та українці так само переживають важкі часи. Зараз для багатьох питання свободи та волі, як ніколи є важливим, бо ми знов вимушені відстоювати своє право на існування. Довгі і страшні місяці війни навчили нас жити по-новому, у стані постійної готовності, навчили швидко приймати рішення, бо від цього може залежати майбутнє та навіть чиєсь життя. Але українці показують свою волю й жагу до вільного життя, крізь біль і відчай, боротьбу, і те, як кожен воює на своєму фронті.

Висвітлення бажання боротися до останнього, створення національної ідеї насамперед можна побачити у творчості Тараса Шевченка. Він назавжди залишиться прикладом незламності людини, яка присвятила себе визволенню свого народу від гніту.

Він писав у часи, коли було заборонено писати українською. Він закликав палко і пристрасно любити найдорожче в житті — свою Батьківщину. Сила, погляди, волелюбний дух, нескореність і єдність Тараса Шевченка, наче геном у крові усього українського народу – він заклав це, а ми передаємо з покоління в покоління.

Родичі, рід, народ… Всі ми з цих слів, бо ми — українці. І я пишаюся тим, що я є частиною великої єдиної родини — українського народу. Життя українського народу — це суцільні випробування на національну єдність і відвагу. Сучасні реалії — жахлива війна — ще більше згуртували й об’єднали націю. Кожен українець на своєму місці: на фронті і в тилу самовіддано працює задля нашої Перемоги. У цьому і полягає сила та незламність духу: у такі скрутні часи, коли немає місця, де ти будеш почувати себе у безпеці, люди все одно залишаються на рідній землі, спрямовують усі свої зусилля на допомогу нашим воїнами, які своєю кров’ю захищають Україну і віддають свої життя за незалежність нашої держави.

Ця міць і стійкість надихає мене теж боротися і не падати духом, бо під час війни серце болить навіть у найспокійнішому місці: ніколи не вгадаєш, що з тобою станеться за хвилину. Тому я зі своїми батьками теж намагаємося наблизити нашу Перемогу, як можемо.

У соціальних мережах я завжди поширюю збори на ЗСУ, мої батьки жертвують кошти майже щодня, ми збираємо речі для переселенців, допомагаємо їм ліками й продуктами. Я вірю, якщо кожна людина зробить хоча б трохи для Перемоги України, то вона обов’язково скоро настане. Коли спільна мета об’єднує цілий народ, то успіх гарантований.

Я дуже люблю свою країну й неймовірно щаслива, що я тут народилася. І я пишаюсь своїм народом, який виборов незалежність. Я пишаюсь людьми, які роблять усе для того, щоб зберегти українську націю. Бути українкою — це моя суперсила. Попри століття український дух не згасає, а ще дужче розпалюється знову і знову. Волю вільних не зламати!