Мені 38 років. Я жила в Харківській області. Працювала в університеті. У мене є чоловік і двоє дітей.
24 лютого, о п’ятій ранку, почула вибухи. Подумала, що на полігоні в Чугуєві проходить навчання. Потім побачила заграву. То горіла військова частина. Я відправила дітей зі знайомими на Захід України, а сама пішла в бомбосховище під університетом.
Росіяни постійно обстрілювали Харків. Працювала авіація. Деякий час ми з чоловіком жили в погребі.
Я нас були запаси продуктів. Воду набирали з криниці. Сьомого березня я виїхала на евакуаційному поїзді до дітей. Згодом разом з ними поїхала у Словаччину. Чоловік залишався на Харківщині, волонтерив.
Ми повернулися в Україну. Зараз живемо у Сумській області, періодично їздимо додому. Коли були останнього разу, у Харків прилетіло вісім снарядів.
Я щодня чекаю на повідомлення про перемогу. Хочу повернутися додому Мрію про спокійне життя.
