Мені 33 роки. Я маю п’ятьох дітей. Мешкаю в селі Василівка Сумського району Сумської області.
Зранку 24 лютого я готувала сніданок і почула вибухи. Зателефонувала вчителька і сказала, що почалася війна. Було дуже страшно. Я зібрала речі про всяк випадок. Плакала.
Ми не могли спати через постійні вибухи. Кружляли літаки й гелікоптери.
Я трималася заради дітей. Виходила на вулицю, щоб тихенько поплакати, а потім поверталася до них. Діти боялися, коли над селом літали ракети. Я заспокоювала їх. Переконувала, що все буде добре.
За час війни я стала впевненішою в собі та сильнішою. Наша родина згуртувалася. Тепер ми більше цінуємо життя й один одного. Навіть далекі родичі, які не виходили на зв’язок роками, тепер телефонують і цікавляться, як у нас справи.
Я вірю, що закінчиться війна і після цього ми будемо жити, як раніше.
