Лідія Іванівна звикла терпіти обстріли та відсутність комунальних благ. Але коли оголосили евакуацію, все-таки поїхала – без допомоги справлятись було важко

Мені 83 роки. Я жила в місті Селідове в Донецькій області. Коли почалася війна, було моторошно. Та згодом я звикла. Проблема була з тим, що не було опалення. Але топка була, і я вугіллям топила. Вода то зникала, то з'являлася. А зараз там взагалі ні води, ні газу немає. Світло поки що є.

Як сказали евакуюватися, я  й поїхала. Потихеньку добралася до Павлограда. Тут у мене донька живе, вона сказала до неї приїжджати, я й погодилась. Вже й вік такий, що поміч мені потрібна.

Хочеться, щоб війна скоріше скінчилася. Та поки що не зрозуміло, коли це станеться - ні кінця, ні краю не видно. Сподіваємось, що  в майбутньому, після перемоги, усе буде краще, ніж до цього.