Я виїжджала зі свого села, коли почали дуже в нас стріляти. Була в Польщі з двома дітьми. У мене дочка і брат-сирота, мама в нас померла. Бабусі 86 років, я її залишила, бо вона не хотіла нікуди їхати. Залізницю обстріляли, то ми їхали п’ять днів в Польщу. Ми виїхали, я там на роботу ходила. Але повернулись, бо житла не було. Зараз ми в Україні. Важко було бути біженцями - соромно і неприємно.

У нас з водою проблеми. Хоч і бочки стоять - нам в село возять воду - але не вистачає води, люди розбирають. І з їжею проблеми, бо городи нічим поливати, і грошей ніде заробити, бо роботи немає. 

Отримуємо продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова, дай Бог йому здоров’я, що допомагає. 

Коли нас дуже обстріляли, моя дитина сильно злякалась. У мене також важкий психологічний стан: я вночі погано сплю, в мене переляк. У нас дуже близько обстріляли хати сусідів, і нас зачепило – вікна посипались. Тепер від ударів - переляк. 

Зараз не кращий час у нас. Може, дасть Бог, війна закінчиться. Ми маємо велику надію, що все-таки Україна переможе. Мрію, щоб закінчилась війна, щоб спокійно жити, як жили. Наша країна найкраща в світі.