Я живу у місті Охтирка з чоловіком і дитиною. Коли розпочалася війна, чоловік нас вивіз у село під Охтирку. Він сам працює у лікарні, і у перші дні, коли нас вороги атакували, був на роботі: приймав поранених, оперував. 

Коли мені зателефонувала кума і сказала, що Харків бомблять, ми навіть не повірили що таке можливо. Навіть у той день пішли на роботу, я працювала тоді в садочку. Нас тоді відпустили і чоловік мене швиденько вивіз у село разом з дитиною, а сам повернувся на роботу. А на наступний день якраз бомбили військову частину, дуже багато поранених було. І чоловік з колегами без вихідних, не бачачи ні ночі, ні дня з операційної не виходили. А ми підтримували його з дому. 

Шокує, що наш "дружній" народ на нас напав. У нас там багато родичів, але у нас змінилися стосунки. 

Зараз немає світла, переймаюсь за дітей, що немає нормального навчання. На роботу не ходжу, бо мій садочок розбомбили і коли його зроблять ми не знаємо. Коли зустрічаю дітей, вони кричать, що хочуть до садочка. Серце стискається, що я не можу їм дати ту частинку тепла, яку завжди давала. 

Чекаємо коли буде Перемога, щоб повернутися додому. Ми зараз не живемо вдома, бо холодно. Постійні тривоги, постійно гупають, ми біля кордону. Забрали з собою нашого кота, він член нашої сім'ї. 

Труднощі були, коли не було пігулок, а інше у нас усе своє. Та й їсти не хотілось, не було сну. Не знали як дитину заспокоїти, у нас вона ще маленька. 

Продукти у нас є, влітку садили городи. Коли немає світла, з'являються проблеми зі зв'язком, зникає й вода. Як тільки воно з'являється, набираємо у все, що можна. 

Чоловік став нервовим, бо він бачив найстрашніше. Дуже хвилюється за нас, не хоче, щоб ми поверталися додому. Родина згуртувалася ще більше. Переймаємося одне за одного. 

Відволікають заняття з дитиною. Робимо з нею уроки, поки світло є. А якщо депресія велика, тоді сідаємо, розмовляємо всією родиною. 

Вразило, що наш мер нас не покинув з початком війни. Щодня він розповідав, що відбувається у нашому місті, ходив по місту і роздавав людям ліки, яких не було в аптеках. Я вважаю, що це дуже гарний вчинок був. 

Сподіваюсь, що війна скінчиться незабаром. Думаю, як вона раптово почалася, так раптово і завершиться. 

Майбутнє буде дуже гарним: Україна процвітатиме, наші діти будуть розумні, будемо мандрувати по світу і жити добре.