О 6 годині ранку 24 лютого терміново викликали на роботу, працюю в ДСНС. Найскладніше було те, що ми з чоловіком держслужбовці, терміново викликали на роботу, а діти неповнолітні залишились самі вдома.Чоловік побачив дітей через дві неділі, коли відпустили на день додому, а я через 4 дня. Слава богу, що бабуся змогла до нас приїхати до дітей.
Було складно те, що всі магазини були закриті, а ті що були відкриті, то розрахуватися можна було тільки готівкою.А всі кошти були на картці. Добре, що дома трохи запасів було продуктів харчування. Пару днів не було світла та води, дуже переживали за холодильники. Водою були запаслися.
Ми сім'єю виїхали з окупованого Мелітополя, але на жаль батьки залишились в окупації, не змогли залишити свої домівки.Тяжко,що з ними майже немає зв'язку. Коли ми виїхали з окупації і нас зустріли наші солдати, побачили наш український жовто-блакитний прапор, це дуже мене розчулило до глибини всієї душі. Здається, що навіть дихати було легше.
Професію ми з чоловіком не змінили, працювали і працюємо в ДСНС. Війна кожен день у нас на роботі, кожен день виїзди пов'язані з війною.
