Я перебувала вдома, в невеличкому містечку на Донеччині і навіть пішла з ранку в школу, бо розгубилась. Були самотність, страх невідомості, друзі роз'їхались і я не знала де себе подіти від поганих думок та постійних переживань. Ми приїхали на початку до Львова і нас дуже тепло зустріли волонтери, нагодували, зігріли, знайшли серед ночі місце для ночівлі, а після ще й допомогли знайти волонтерів та виїхати за кордон.

Дідусі і бабусі поїхали в більш безпечні регіони, я з мамою та сестрою потім виїжджала в Київ, але зараз ми повернулись до тата на Донеччину.

В нашому місті дуже постійно й досі відсутнє водопостачання, взимку як і в більшості країни було відсутнє світло, в нас немає газу в місті тож приготувати їжу і навіть купити продукти було проблемою. Банкомати не працювали, як і термінали. Я дитина тож мене не беруть на роботу, але я допомагаю сестричці у волонтерстві, плету браслети та прикраси з бісеру для наших захисників.

Досі у мене є великий м'який ведмідь, на якому ми спали в коридорі під час тривог. А ще рюкзачок, який я склала 24 лютого, в якому й досі лежить моя улюблена книга, навушники, вода та фотографія з друзями.