Війна кардинально змінила життя нашої родини. Ми втратили відчуття безпеки, а найбільше постраждала наша дитина. Вона й досі потребує психологічної допомоги, адже пережитий страх залишив глибокий слід. Найважчим залишається те, що ми досі не знаємо, що буде далі.

Ми до останнього намагалися захистити дитину від страшної правди. Вибухи пояснювали громом або святковими салютами, сподіваючись, що вона ще не зрозуміє, що відбувається. Але школа нещадно розставила все на свої місця. Саме там дитина дізналася, що насправді почалася війна.

Кожен день був страшним. Від вибухів здригалися й рухалися стіни нашого будинку. На наших очах була спалена церква, у якій хрестили дитину. Руйнувань зазнали наш будинок, ворота, сарай і погріб на дачі в Київській області. З кожним новим обстрілом ми дедалі гостріше відчували, що війна забирає не лише будівлі, а й відчуття нормального життя.

Наслідки пережитого залишаються з нами й сьогодні. Коли дитина чує будь-який гучний шум, вона інстинктивно закриває вуха, присідає і кричить. Після таких нападів вона навіть не пам'ятає, що з нею відбувалося. Саме тому ми розуміємо, що їй необхідна психологічна підтримка.

Війна не закінчилася для нашої родини навіть після пережитих подій. Нам і зараз дуже важко, але ми продовжуємо жити з надією, що одного дня наші діти знову почуватимуться у безпеці.