"Коли вбило батьків, страшніше було ховати їх"

В Авдіївці була, коли почалось вторгнення. Дуже хотілося пити, та жах, коли тебе заспокоювала після обстрілів маленька дитина. Волонтер був один на все місто. На усіх не вистачало. У родині чоловік з сином ходили по воду, чекання було страшним. Не вистачало засобів гігієни та хліба. Були дні, коли діти відмовлялися їсти те, що було приготовлено на вогнищі. Коли вбило батьків, страшніше було ховати через три дні, між обстрілами міста. Самі, без засобів гігієни, в одному пакеті останки, та копати яму у двох під канонаду.

Страшно, коли не встиг сховатися та просто вправ на землю, закриваючи собою дитину, молишся вголос....Коли горить сусід, волає, а в тебе немає і краплини води.Очікування смерті, гірше за неї самої. Зупиніть війну, не можу згадувати. Війна мене майже повністю зруйнувала. Домівок вже немає. Евакуювали нас волонтери.

Залишилася ще одна мати, діти. Навіть фото не залишилося моєї мати. Були приємні моменти, коли донька за пів року усміхнулася. Та каже, що хоче жити. До війни була інженером на Авдіївскому коксохімічному заводі. Зараз доглядаю за лежачою свекрухою. У дитини є маленький лімур іграшка. Її подарувала бабуся. Донька мені у підвалі розповідала казки, що йому теж страшно, але він нас оберігає.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/