Борисова Дар’я Євгенівна, 16 років, Краматорська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 16, м. Краматорськ
Наша сім’я живе у віддаленому мікрорайоні, і те, що відбувалося в ті страшні дні в центрі міста в 2014 році, я не бачила. Тільки розповіді мами, яка продовжувала працювати та часто бувала в центрі міста, доносили до мене інформацію про події тих днів.
Досі в моїй пам’яті зринають картини, які я собі малювала з розповідей рідних: багато військової техніки, безліч озброєних людей, зачинені крамниці, спалені тролейбуси і горе, багато горя.
Моя родина берегла мене від страшної реальності тих днів, однак настав той страшний день, коли я зрозуміла, що почалася війна.
Дивно, але там стола тиша, навіть не плакали маленькі діти. Ми сиділи там майже 20 хвилин. Раптом мама сказала: «Шері залишилася». Я заплакала, адже ми збиралися поспіхом і забули, що вдома залишилася наша кішка. Пам’ятаю, як мама підхопилася, передала мене бабусі на руки і побігла до виходу.
Я вірила. Ми з бабусею довго чекали маму, я дуже боялася, що мама може загинути. Через деякий час зайшов якийсь чоловік і сказав, що обстріл закінчився, можна виходити. Я зраділа, що скоро побачу маму і повернуся додому. Цей день, а точніше, ніч стали особисто для мене початком війни. Я раптом подорослішала на декілька років…
Наприкінці червня ми з мамою покинули рідне місто, адже залишатися тут було страшно, особливо після випадку, коли обстріляли автобус та загинули люди. Я не бачила, як українська армія 5 липня визволяла Краматорськ, як над містом знову почав розвиватися український прапор.
Ми приїхали пізніше, уже в серпні, тому що до нашого міста весь цей час не ходив ніякий транспорт. Я пам’ятаю цей день, ніби це було вчора. Ми вийшли з потягу і побачили рідне визволене місто. Навколо тільки наші українські військові, які захистили наш край від лиха.
Мир… Яке маленьке слово. Зрозуміти, відчути глибину цього слова може лише той, хто пройшов через весь жах війни, навіть якщо це був лише один день.
Я хочу, щоб у моїй рідній країні нарешті настав мир, щоб не гинули українські військові, не вмирали дорослі, діти. Я вірю, що скоро настане день, коли закінчиться війна. Ніколи знову… Які актуальні сьогодні ці слова. Ми молимось, щоб закінчилася війна, не гинули люди, щоб синіло над нашою Україною мирне небо.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.