Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Дар’я Євгенівна Борисова

«Коли в нашому місті почалася війна, мені було лише дев’ять років»

переглядів: 296

Борисова Дар’я Євгенівна, 16 років, Краматорська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 16, м. Краматорськ

Есе «День, коли війна почалася особисто для тебе»

Коли в нашому місті почалася війна, мені було лише дев’ять років. Я мало пам’ятаю саме початок війни, але часто згадую картини тих днів: занепокоєність матусі, біль в очах бабусі, схвильовані розмови рідних, постійні запитання без відповідей і невідомість.

Наша сім’я живе у віддаленому мікрорайоні, і те, що відбувалося в ті страшні дні в центрі міста в 2014 році, я не бачила. Тільки розповіді мами, яка продовжувала працювати та часто бувала в центрі міста, доносили до мене інформацію про події тих днів.

Досі в моїй пам’яті зринають картини, які я собі малювала з розповідей рідних: багато військової техніки, безліч озброєних людей, зачинені крамниці, спалені тролейбуси і горе, багато горя.

Моя родина берегла мене від страшної реальності тих днів, однак настав той страшний день, коли я зрозуміла, що почалася війна.

Серед ночі нас розбудив страшний гуркіт, тремтіло скло у вікнах, небо переливалося загравою. Я пам’ятаю, як мама розбудила мене, зібрала якісь речі, документи, і ми побігли до школи, яка знаходиться біля нашого будинку. Там ми усі спустилися в підвал, де було дуже багато людей.

Дивно, але там стола тиша, навіть не плакали маленькі діти. Ми сиділи там майже 20 хвилин. Раптом мама сказала: «Шері залишилася». Я заплакала, адже ми збиралися поспіхом і забули, що вдома залишилася наша кішка. Пам’ятаю, як мама підхопилася, передала мене бабусі на руки і побігла до виходу.

Мені стало дуже страшно, адже я розуміла, що мама вийшла на вулицю, де продовжувався обстріл міста. Матуся сказала: «Доню, усе буде добре, я повернуся».

Я вірила. Ми з бабусею довго чекали маму, я дуже боялася, що мама може загинути. Через деякий час зайшов якийсь чоловік і сказав, що обстріл закінчився, можна виходити. Я зраділа, що скоро побачу маму і повернуся додому. Цей день, а точніше, ніч стали особисто для мене початком війни. Я раптом подорослішала на декілька років…

Наприкінці червня ми з мамою покинули рідне місто, адже залишатися тут було страшно, особливо після випадку, коли обстріляли автобус та загинули люди. Я не бачила, як українська армія 5 липня визволяла Краматорськ, як над містом знову почав розвиватися український прапор.

Ми приїхали пізніше, уже в серпні, тому що до нашого міста весь цей час не ходив ніякий транспорт. Я пам’ятаю цей день, ніби це було вчора. Ми вийшли з потягу і побачили рідне визволене місто. Навколо тільки наші українські військові, які захистили наш край від лиха.

День, коли ми повернулися до рідного міста, став для нашої родини особливим. Мені здавалося, що навіть квіти, листя на деревах, пташки – усі радіють разом з нами. Це було справжнє щастя.

Мир… Яке маленьке слово. Зрозуміти, відчути глибину цього слова може лише той, хто пройшов через весь жах війни, навіть якщо це був лише один день.

Я хочу, щоб у моїй рідній країні нарешті настав мир, щоб не гинули українські військові, не вмирали дорослі, діти. Я вірю, що скоро настане день, коли закінчиться війна. Ніколи знову… Які актуальні сьогодні ці слова. Ми молимось, щоб закінчилася війна, не гинули люди, щоб синіло над нашою Україною мирне небо.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Краматорськ 2014 Текст Історії мирних діти обстріли безпека та життєзабезпечення Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій