«Коли після обстрілу ми вийшли з підвалу, все було побито»

Ми нікуди не виїжджали. Я вдова, чоловік помер ще 1990 року. Один син поїхав до Росії, а інший син у мене інвалід, живе зі мною. Часто згадую довоєнне життя, коли ми могли вільно поїхати до Луганська. Якщо потрібна була копійка, я могла поїхати та продати молоко. Наразі такої можливості немає, і нам дуже важко.

Того дня, коли вперше бомбили, я торгувала на ринку. Тоді розбили Кондрашівку. 1 вересня 2014 року постраждав наш будинок. Вночі почалися обстріли, і ми сховалися у підвалі. Сиділи там дві чи три години, а коли вийшли з підвалу, все було побито. Червоний Хрест допоміг вставити вікна та перекрити дах.

Живемо лише з Божою допомогою. Все дорожчає, але якби було мирно, ми згодні на все. Мені 70 років, але я саджу город, працюю. Син інвалід, він, бідненький, теж працює. Ми думаємо як нам вижити.

Фонд Ріната Ахметова давав нам продуктові набори. Допомагав і Червоний Хрест, і NRC [Норвезька рада у справах біженців]. «Карітас» допомагав із ліками. Нині допомагають волонтери.

Ми мріємо лише про те, щоб було здоров'я.