«Я залізла під стіл і думаю: «Оце наша смерть»

Війна кардинально змінила життя пенсіонерки із Верхньої Вільхової. Раїса Леонідівна згадує, як під час обстрілів доводилося ховатись у ямах та найближчих канавах, щоб не стояти на лінії вогню. Три роки тому жінка залишилася зовсім одна, але з надією чекає на мир.

Ми з чоловіком жили вдвох, так склалося у житті, що дітей у нас не було. Три роки тому чоловік помер, тепер одна лишилася. У молодості все було добре, все було як належить, а зараз один страх залишився.

Ховалися від обстрілів там, де заставало нас бомбардування: у глибокій ямі, канавах, підвалах, де ми тільки не ховалися. Летіли снаряди всі вище за голову, все гуркотіло, горіло.

Якось під час бомбардування чоловік пішов у туалет, а я в хаті була. Почали кулі свистіти навколо, я залізла під стіл і думаю: «Оце наша смерть». Він теж злякався, за мене переживав. Коли трохи пройшло, я глянула – він іде. Я завмерла, що він живий і я жива.

У нас дах уламками побило, давали шифер та підлатали.

Війна все змінила у моєму житті.

Зараз я пересуваюсь тільки двором, бо ноги відмовляли. Мені соціальний працівник приносить все, що потрібно. Хочеться, щоб було мирне небо та здоров'я.