«Уламок влучив прямо в крісло. Була б удома, мене вбило б»

78-річна мешканка Верхньої Вільхової дивом уціліла під час обстрілу. Коли почалося бомбардування і біля будинку розірвався снаряд, жінка була у сусідів і пекла пиріжки. Будинок вдалося відновити, а ось рідних вона не бачить через блокпости та великі відстані.

Коли мені було 24 роки, я приїхала до Верхньої Вільхової, з того часу тут і живу. Тут вийшла заміж і сина з донькою виростила, все добре було і благополучно. Тепер чоловік помер, а діти своїми сім'ями живуть, син поряд, а донька в Алчевську. З нею вже три роки не бачилися, бо це непідконтрольна територія.

Я не очікувала, що буде війна. І поїхати нікуди не можу, я ж стара людина, тут моє коріння, тут будинок, чоловік похований і мамки дві.

Цілий місяць у нас були обстріли. Майже вся Вільхова постраждала, і в мене снаряд упав за парканом, уламками побило все. Добре, що мене вдома не було в той момент. Я була у сусідів, вони хворі. Я пиріжки пекла і ще поспішала якнайшвидше закінчити, щоб кіно подивитися «Поки станиця спить». А в цей час снаряд упав і уламок влучив прямо в крісло, воно навіть вигоріло. Якби я була вдома, мене вбило б.

Тоді дах пошкодило з двох боків, подвійні вікна та двері повилітали, кухню побило зсередини. Паркан дерев'яний стояв, врятував трохи, вже підремонтували, звісно. Син допомагав, двері купив та дах перекрили.

Під час обстрілів я нікуди не ховалася, бо дійти нікуди не можу, навіть картоплю із підвалу син допомагає виносити, бо я туди не залізу. А в будинку не знала, куди дітись, то під ліжко, то ще кудись.

Благаю Бога щодня, щоб не було війни більше. Сподіваюся на краще, щоб наша область вся була разом.