«Коли будинок горів, думала, що то уже кінець світу»

Валентина Калашнікова важко працювала на шахті усе життя, навіть на пенсії жінці не судилося жити спокійно. На долю тендітної працьовитої мешканки Донбасу випало забагато випробувань: єдиний син загинув у шахті, три роки тому пішов з життя і чоловік. Після пережитих стресів Валентина Андріївна втратила зір, а компанію у напівзруйнованому поселенні їй складають кіт і старші за неї бабусі.

Я все життя прожила у Новотошківському. Було нелегко, на шахті працювали, великого достатку не мали, але й такої біди, як прийшла, не було.

У мене син загинув у шахті, й дідуся мого вже три роки як немає. Я одна залишилася з котом. У мене діагностували катаракту, то ж я нічого не бачу, а операцію сказали, що робити не можна, бо можу не пережити.

Якось, як почали стріляти, у наш триповерховий будинок влучив снаряд, то вікна повилітали на раз. Господи, я думала, не виживу. Коли будинок горів, думала, що то вже кінець світу. Тоді й сарай згорів, все погоріло. Я навіть не знала, що таке може бути. Багато такого пережила, що і ворогу не побажаю.

Зараз у житті немає радості. З сусідів залишились ще двоє: одній жінці 90-й пішов, другій 87 років. А хочу я миру і спокою.