Кирилюк Максим, 17 років, Харківська обл., Ізюмський р-н, Балаклійська ОТГ, с. Завгороднє, Петрівський ліцей
Чи легко у п’ятнадцять років знайти у своєму житті той день, який вихором увірвався у твоє життя, щось у ньому перекрутив – і ти раптово подорослішав? Чи багато моїх ровесників дорослішає у п’ятнадцять років? Не знаю.
Звичайно, я читав книги про Другу світову війну, дивився кінофільми, цікавлюсь історією, тож знаю, що діти під час війни швидко позбавлялись безтурботності, дорослішали, часто брали на себе обов’язки зовсім не дитячі. Але книги, кіно і розповіді – це ніби щось стороннє. Воно було. Воно тривожить. Воно викликає певні емоції. Але ми ті події не ототожнюємо з нашим життям. Дід розповідав, що раніше вони любили гратися «у війну»: одні були партизанами, інші – німцями, бігали ярками, стріляли з іграшкових автоматів… Для мене ці розповіді схожі на казку, бо я – дитина іншого часу, інших реалій.
«Навесні 2014 року Російська Федерація розпочала збройну агресію проти України. Після окупації українського Криму, російські війська почали наступ на Донеччині та Луганщині нашої країни. Новітня російсько-українська війна триває досі», – ці скупі рядки з інтернет-хроніки навряд чи сколихнули б моє серце, бо ж і у вісім років, і у десять, і у нинішні п’ятнадцять для мене це б було лише миттєво вихоплене з потоку багатющої інформації сьогодення повідомлення, якби не…
Один день… Той день, який часто згадую з болем, був спочатку звичайним днем, правда, вихідним. Звечора довго розважався іграми в телефоні. Вранці не хотілось підніматись. Все, як у порядних десятирічних хлопців, що не випускають з рук мобілку. Крізь сон чув гучну розмову, та все одно не прокидався. Раптом крізь дрімоту пробилося хлипання. Стало не до сну…
Мій сильний, вольовий і чудовий татко того дня повідомив мамі про своє рішення йти на військову службу. Не просто на військову службу… Він ішов служити в АТО.
Той один день змінив моє хлоп’яче життя: я пишався татом, його успіхами, але тепер тата поруч не було… Ми нечасто бачимось. Під час телефонних розмов нас можуть раптово перервати, бо у тата – служба. А ще я весь час боюсь, що тато ризикує. Не хочеться вірити у найгірше, та я ж розумію, що війна, справжня війна, – це не біганина ярками з пластмасовим автоматом.
Той день, день розставання з татом, викреслив із моєї свідомості ілюзії щодо ідилії сучасного світу. Жорстока реальність була у маминих сльозах, у татових міцних обіймах. Ні, я розумію, що зовсім не такий нещасний я хлопчик, як оті діти війни колишньої чи діти Донеччини сьогоднішньої.
У мене є дім, куди я повертаюсь з прогулянки чи після уроків. У мене є друзі, котрі відволікають від неприємних думок. У мене є любляча мене мама і чудова країна. Чого ж у мене немає? Немає колишньої безтурботності й спокою.
Що ж для мене війна? Розлука, тривога, постійний неспокій.
Я знаю, що мого тата ТАМ цінують, до його думки прислухаються, він спілкується з військовими-професіоналами. Тато по роботі був у Києві, Львові. Нові люди, нові враження. Але… Але якби не було війни, тато був би поряд. Нехай він був би не таким впливовим і успішним, нехай би працював десь на заводі або шоферував, та був би поряд, щоб розділити зі мною радість мого становлення як особистості, щоб дарувати мамі щодня квіти, щоб просто посміхатися до нас своєю трішки з лукавинкою усмішкою.
Лише тепер, саме після отого одного дня, я усвідомив просту істину: мир – чудово, війна – погано.
Скільки існує людство, весь час виникають війни. Здається, у наш цивілізований час пора б уже навчитися мирно співіснувати. Так ні. Одні захищаються, інші нападають… Я пишаюсь тим, що мій батько не заплямував свого імені, бо не став агресором. Він ні на кого не нападав. Він і його співслужбовці захищають свою землю, свій народ, свої надбання! Вони – чудовий приклад для мене.
Звикнути до війни не можна, але осторонь я ніколи не залишусь! Про це так добре висловилась у своєму вірші моя однокласниця:
Чи можна звикнуть до війни?
Скажу вам, люди: НІ і НІ!
Війна – жахлива, люди, річ,
Бо усміх забира з облич.
Якщо ж біда нагряне в ніч,
Я не сховаюся за піч:
Піду свій край я рятувать,
Щоб мир і спокій відстоять!
