Я раніше працювала в Епіцентрі, і в цей день у мене був вихідний. Рано зранку я проснулася від того, що двері у нас почали тарабанити - це були прильоти. Бомбили аеропорт у Чорнобаївці, ми були від нього в 3 км через поле. Потім всі вийшли на вулицю і побачили чорний дим, що валив, і знову прильоти. Це почуття неможливо передати.

Дитина не дуже зрозуміла, що коїться. А коли до нас додому прийшли російські солдати на перевірку документів, діти побачили зброю і як вони були одягнені. Це був день виїзду з окупації.

Також ми пережили масований обстріл Києва восени 2023 року, коли вибухи було чутно близько, а скло та двері трусилося - дитина плакала. Так ми стикнулися з панічними атаками та страхом, походи в укриття стали буденністю.

На початку війни, коли в перші дні потрапили в окупацію, все пропало з магазинів. Бігали цілими днями, надіючись, що десь щось завезуть.