Після 7 місяців перебування в окупації ми прийняли рішення виїжджати. Я – вчитель, і військові РФ погрожували забрати дітей та саджали у підвали. Ми відмовлялись на них працювати. Найбільшу психологічну травму мої діти отримали під час виїзду. Їхати не було куди.

Чоловік приїхав до нас через місяць, потрапив під обстріли, переніс дві операції і зараз чекає на призначення ІІ групи інвалідності.

Початок війни запам’ятався тим, що на нас почали летіти гради.

Продуктів не було. Староста села возила хліб, але на сім’ю з двома неповнолітніми дітями припадало лише один раз на тиждень маленький кірпічик сірого хліба. Спасло те, що ми тримали своє господарство.

Після виїзду донька допомагала – плела сітки, вакуумувала їжу для ЗСУ та купляла віск для виготовлення свічок.

З медикаментами допомагали друзі. Продуктів не було, рідні ділились запасами, і ми тримали господарство.

Підтримкою залишалася робота, хоч і дистанційна.