Ксенія Федурко, 11 клас, Центральноукраїнський науковий ліцей-інтернат Кіровоградської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Андреєва Ольга Анатоліївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мабуть, в кожного була подія, яка змінила все або підштовхнула до змін. В одного – це щось незначне, а в іншого – закарбувалося в пам’яті.

Нині в умовах війни постають такі найголовніші питання: допомога від вас, допомога навколо вас. Всі ці питання найважливіша частина сьогодення і особистості людини.

Отже почнімо з питання, допомога від вас. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, головним завданням і кредом моєї родини стали такі слова: допомогти, підтримати, згуртуватись. Відколи мій батько пішов на війну мій і світогляд родини змінився. Поки батько разом з іншими захисниками боронив Батьківщину, захищений тил став опорою для них.

Для допомоги захисникам проводилися різноманітні акції, такі як: збір саперських сумок, бойових аптечок, плетіння маскувальних сіток, благодійних ярмарок; кошти з яких передавалися бригадам та захисникам, які на цей час перебували в лікарні.

Мої молодші брати і сестри малювали кумедні малюнки, плакати з теплими словами і словами підтримки.

Наступним найважливішим питанням, стало питання про допомогу навколо вас. Війна торкнулась кожного з людей по своєму, адже для когось нагадування та показ – велика і болюча рана, для когось – менш болюча.

Тому, якщо таке лихо торкнулося найближчу людину, то не замислюючись ти намагаєшся різними способами допомогти. Відколи в моєму рідному селі, військові почали зникати безвісті або потрапляти в лікарню.

Громада згрупувалася з більшою активністю почала допомагати. В середині літа більше новин опубліковувалися про зникнення молодих хлопців. Все це підвищувало тиск на психічний стан здоров’я. Тому для когось допомога була найяскравішим світлом.

Мої друзі, їхні батьки допомагали військовим матеріально й підтримували їхні родини. Відколи я пішла вчитися далі, то побачила нових людей і волонтерів, зокрема до них відносяться мої вчителі української мови, географії та історії.

Найяскравішим представниками шкільних волонтерів були Вікторія Степанівна, Віта Романівна та Євген Вікторович. Завдяки їхній допомозі й підтримці проводилися ярмарки, розіграші, а також цікаві завдання, а нагородою були зібрані кошти, які передавалися іншим волонтерам, бригадам і родинам військових. Також інші учні активно малювали малюнки, вигадували кумедні вірші та історії, щоб допомогти захисникам відволіктися від жахіть війни.

В частини людей склалася думка, що не потрібно дивитися на світ «в рожевих окулярах», адже поряд з добром стоїть зло. Мій світогляд схильний до допомоги іншим, але за умови, що людина сама того бажає. Доказом цього є те, що відколи мій батько почав воювати, деякі люди почали з заздрістю говорити про мою родини, пізніше за спиною обговорювати, а також відповіді після допомоги, які говорили люди: «Краще б ви не допомагали! Не лізьте в мою родину!» Через час батько повернувся до дому, але в народі кажуть: «Лихо не приходе одне». І в березні місяці на телефон мого батька приходить дві новини: одна сповіщала про те, що його близький друг в полоні, а інша – про те, що рідний брат загинув, боронячи рідний край.

І першим хто почав допомагати були рідні куми, а також староста громади, який домовився про те, щоб мого дядька привезли в рідне село і поховали в ньому.

Якщо всі історії зібрати разом, то вийде великий щоденник про зміну думок і поглядів людей, про їхні душевні рани і переживання. Все частіше в думках молоді постають ці найголовніші питання. В одних є відповіді на всі запитання, навіть більше, в інших на один чи два, але існує інша група людей, яка не замислюється над цим. І з кожним днем частинка тих, хто не замислюється зменшується і все більше люди згуртовуються і тоді, народжується новий цвіт і опора нації і український народ все ближче і ближче до перемоги.