Я тільки перехворіла на ковід, дуже  тяжко, раділа, що залишилася жива, будувала плани по ремонту кімнати, почала виходити на вулицю, радіти життю, було таке щастя і через тиждень почалось вторгнення, почула перші вибухи.

Прийшлось сидіти по підвалах, не знала, прокинусь чи я наступного ранку, коли вранці виходила з підвалу бачила руйнування, а декілька разів прилітали ракети і бомби поряд, і підвал наш трусило, і ми прощалися з життям.

Хліб привозили нам, але треба було бігти під обстрілами, тому ходили рідко, брали на декілька днів, а так їли, що залишалося у погребі.

Дочка виїхали з онуком закордон, працює, дуже важко, а ми пенсіонери з Бахмута залишились без житла і майна, в скрутному становищі, а ще відмінили ВПО.

Вразило приємно відношення волонтерів, фондів, які допомагають вижити, бо пенсія в нас мінімальна. Ми пенсіонери, у мене гіпертонія, чоловіку 61, ніде не беруть працювати. Біль в тому, що всі наші фото залишились там, наше життя, єдине, що нам вдалося забрати це наш вуличний кіт, який з нами жив у підвалі, і якого ми зараз ховаємо від хозяєв квартири, щоб нас не вигнали на вулицю.