Доброго раночку, любий Миколайчику! Я Давид з Луганщини, з досить затишного міста Сєверодонецька. Мені 3 місяці.
За пʼять днів до війни мої батьки були найщасливіші, бо вони зібрали усіх родичів на своєму весіллі. А через пʼять днів ми вже разом сиділи у холодному підвалі та ховались від градів, які падали на нашу домівку. В той момент я був у мами під серцем, замість пісень я чув як моя мати плаче, як їй було лячно. Я чув як мої батьки говорили «Ми так довго на тебе чекали, невже це кінець?!».
Ми цілий місяць просиділи під обстрілами, коли мій батько взяв усе у свої руки, та вивіз нас у затишне місто Павлоград.
Тут мої батьки в перший раз почули биття мого серця.
Нарешті ми були у безпеці.
А в серпні місяці я зʼявився на світ. Я ще дуже маленький, але я все розумію. Ми винаймаємо житло у місті Павлоград, воно холодне і не досить затишне, тому що частенько не буває світла та опалення через «людину» яка зруйнувала нашу домівку у місті Сєвєродонецьк. Але головне те що моя родина зі мною. Я дуже полюбляю матусині поцілуночки та її колискові. Тато перед сном розповідає мені казки. Ще в мене є два котика, два пухнастих котика Марсик та Буся ( вони приїхали з нами із Сєвєродонецька).
Цей Новий Рік буде перший в моєму житті. Але він буде без ялинки, без яскравої гірлянди, та різноманітних ялинкових іграшок. Я дуже хочу відчути новорічний настрій. Я не хочу в Новорічну ніч бути у темряві. Миколайчик, завітай до нас.
Я дуже хочу, щоб у мене було добре дитинство, я не хочу війни. Я вірю що Україна ПЕРЕМОЖЕ. І ми повернемось до себе до дому, до рідної хати.
