Мені 19 років. Я мешкала в селищі Велика Новосілка Донецької області. Навчалася у Маріупольському державному університеті. Війна застала мене вдома. Я не хотіла вірити в те, що відбувалося. Сподівалася, що через кілька днів усе закінчиться. Тиждень перебувала у прострації. Потім усвідомила, що сталося.
Через місяць почалися обстріли нашого селища. Ми з батьками переїхали до своєї родички, яка також мешкала у Донецькій області, але в іншому населеному пункті. Ми не ходили далі магазину, бо було страшно.
Через три місяці війни я виїхала у Київську область, тому що мені треба було вчитися. Пізніше до мене приїхали батьки.
Найскладніше – бути далеко від дому. Але я тримаюся, бо треба. Вчуся жити в інших умовах, з іншими людьми.
Хоча інколи просто сиджу, дивлюся в одну точку й думаю, як далі жити та що робити. Дякую рідним і друзям, які допомагають долати депресію.
Я поки що не працюю. Зосередилася на навчанні. Коли отримаю диплом, тоді шукатиму роботу.
Впевнена, що війна закінчиться нашою перемогою, тому що правда на нашому боці.
