У мене троє діток, і в той страшний день - 22 лютого, коли почалась війна, вони всі дуже злякались. Тікаючи від цього жаху, ми виїхали з країни. Проте згодом повернулись, бо тут залишились наші старенькі батьки, яких ми не могли покинути напризволяще.

Зараз ми вдома, але життя перетворилося на суцільне випробування. Діти змушені вчитися онлайн, адже кожен день навколо гучно. У нас близько розташована ТЕЦ, тому буває страшно дуже, коли починаються чергові атаки. Попри постійний стрес, діти намагаються відволікатися: захоплюються балетом, музикою, малюванням та плаванням. Нам усім зараз найбільше хочеться знайти бодай трохи безпеки.