Доброго ранку Святий Миколай. Мене звати Ірина. Мені 12 років. Я проживаю в маленькому містечку Ананьїв, що на Одещині. В нашу місті є парки в одному із них встановлений символ міста "Лелеки", так як біля річки Тілігул їх дуже багато. Також є дуже гарні, старі будівлі та чудовий музей. Я дуже люблю своє рідне місто. Війна мене змусила хвилюватися за своїх рідних та близьких, хвилюватися за людей яких я не знаю і навіть ніколи не бачила, за наших захисників і захисниц, за наших людей з інших міст та сіл. Війна змусила мене розлучитися з своїми однокласниками які виїхали за кордон та інші регіони України.

Найбільше я сумую за бабусею, тітками, дядьками та двоюрідними братиками та сестричка, які мешкають у Кривому Розі. Через війну мы не можем до них поїхати у гості на канікули. Я хочу подякувати ЗСУ ТА НАШИМ ГЕРОЯМ, які ціною свого життя, рятують наші, щохвилини нас захищають і рятують українців. Наближають нашу перемогу. Я мрію про найшвидше закінчення війни, про мир для усіх людей, про те щоб кожен воїн повернувся живим додому до своїх рідних та близьким.

А для себе я мрію про телефон мобільний щоб бути на зв'язку з бабусею і виконувати уроки, бо в нас такий телефон тільки один у мами і ми виконуємо уроки по черзі якщо є зв'язок і світло, тому іноді в трьох не всигаємо зробити всі уроки, вчителі звісно розуміють що важко зараз вчитися і не ставлять погані оцінки. А ще я бачила в інтернеті портфель з кріпером і також хочу собі такий, але розумію що в батьків не вистачає коштів щоб купити мені ще один портфель, тому прошу в тебе. Веселих тобі свят, міцного здоров'я та мирного неба над головою. Дякую за можливість розповісти тобі про свої переживання і бажання.