До війни ми чудово жили у Луганську. У 2007 році поміняли квартиру на будинок у Станиці Луганській. Діти приїжджали у гості. Але 2014 року почалася війна і все зруйнувалося. Тепер діти до нас не можуть приїхати.
Я трошки виїжджала, тому що у нас було пряме влучення в будинок. Знесло дах, розбило стіну. Було дуже страшно. Я була у Луганську, а потім ненадовго їздила до родичів у Росію.
Досі пам'ятаю, як все починалося, як літак літав і бомбив. Це все відбувалося на очах. Було дуже страшно.
Я отримувала гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова та Червоного Хреста. Звичайно, допомога була важливою для нас. Це велика допомога. Там і олія була, і цукор, і крупи, і макарони, давали консерви, паштет. Дай Боже здоров'я тим людям, які допомагали.
Я не хотіла б згадувати про війну, не хочу війни. Ми, прості люди, дуже страждаємо через війну. Найбільше хочеться, щоб ми могли з дітьми зустрічатись, ніхто не стріляв і можна було вільно пересуватися.
Найбільше я страждаю за дітьми та онуками. У мене двоє дітей; зять, невістка, четверо онуків, є правнук, але я їх практично не бачу. Бабуся я багата, але водночас бідна. Хочеться, щоби було терпіння все витримати.
