Євгеній Артюх

Центр дитячої та юнацької творчості №5 Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гапєєв Леонід Володимирович, керівник гуртка «Точка зору» ЦДЮТ № 5 м. Харків

Конкурс есе на тему «Моя Україна»

Мій Харків догори дриґом…

Як би я не радів кожному новому дню, щемливим теплим приємностям, що влаштовує мені родина, яскравому сонцю або веселці після зливи, омріяній перемозі в комп’ютерній грі або в запальній дискусії, подумки щодня я опиняюсь там… В дні, коли кляті «сусіди» перевернули життя мільйонів українців з ніг на голову.

В той четвер я мав чергувати у гімназійній  їдальні, пропускаючи уроки. Це ж кайф! З друзями, в рідній, тоді ще цілій, 47-й гімназії! Ці спогади про перший день повномасштабної війни та перші вибухи – максимально болючі. І так в кожного українця, на превеликий жаль. 

Та до чого я, власне, веду? Замислювався над тим, що з нами зробили. І дійшов несподіваного висновку – нас покращили. Ви тільки подивіться на наш залізобетонний Харків! Поставити життя міста-героя та його мешканців догори дриґом і отримати таку відсіч! Як це виглядає – майже як на малюнку, перевернув, однак нічого не змінив. Такої кількості захисників та захисниць місто не бачило, мабуть, ніколи (просто тому, що раніше було меншим).

Люди, опинившись в надскрутному становищі, стали більш чуйними, відкритими до проблем одне одного. Це можна назвати кумулятивним добром, що зародилось тоді, та живе понині.

Нам дуже важко, дуже… Ми втомились, десь розчарувались, десь зневірились, однак залишились тими самими харків’янами, які живуть ногами догори та створюють майбутнє нашого міста. Хтось, як і я, з «салтівських» мешканців, чекає повернення додому. Хтось вдома. Хтось за кордоном. Хтось на «нулі». Хтось віддав життя за моє сьогодні. Нас так багато, і ми – то є Харків.

Омріяна Перемога обов’язково прийде. Хлопці та дівчата на фронті нам її забезпечать. Ми не маємо права їх підвести. Честь воїнам! Наші музиканти та актори зараз по всьому світу несуть звістку про Місто-навпаки, всупереч будь-яким перешкодам. Любов вимірюється сьогодні не тільки діями, а й простими нагадуваннями про себе. 

Діти продовжуватимуть наповнювати Харків новими ідеями, вчителі отримають тисячі живих букетів на перше вересня, метро сповниться галасом креативної студентської молоді, запрацюють заводи та фабрики, все прийде в стан активного руху… а потім в потрібний момент, ми з’єднаємо зусилля та повернемо все на свої місця! З голови на ноги. І все буде йти своєю чергою.

Але тут вже треба точно відчути момент. А поки хай дивляться вороги та не розуміють, за якими законами живе Місто-навпаки! Хай не розуміють і бояться. 

До речі, черговий, вже ІІ міжнародний фестиваль «Щастя у творчості» – це також прояв унікальності харківців. Знайти щастя там, де зіяють прірви від снарядів, може не кожен. Це не просто культурне життя, а «звучання» цінностей! 

Прислухайтесь...