Коли в Бахмуті стало особливо небезпечно, родина Наталі виїхала заради спасіння дітей. Багато з тих, хто залишався у місті, загинули

До початку війни, ми з дітьми мешкали в місті Бахмут Донецької області.

Волонтерська допомога була, і ми сподівалися на краще. Спочатку нам казали, що все буде добре, і ми залишалися ще. А потім вже всі магазини, аптеки, банки не працювали, дуже складно було. Але ж сподівалися до останнього. До вересня сподівалися, що все закінчиться для нашого міста більш-менш добре, але - ні.

Ми виїхали у вересні 2022 року. Вирішальним було те, що ускладнилася ситуація в місті: було все відключено світло, вода, газ.

Шокувало, що гинули люди, яких ми знали, будинки руйнувалися. Цей жахливий звук вибухів – це дуже складно. Діти лякалися, особливо вночі. 

Ми з сином йшли через місто в темряві, а над нами летіли ракети - ми їх бачили. Тоді ми впали на цей міст і лежали.

Почастішали обстріли міста, у дітей не було можливості вчитися, стало дуже небезпечно, і ми прийняли рішення евакуюватися. Нам їхати було ні до кого - ми їхали в нікуди.

Потягом нас вивезли до більш безпечного Кропивницького. Евакуація була дуже добре організована: зустріли нас автобуси і відвезли до села. Потім ми переїхали до міста і жили в дитячому садочку, в місці компактного перебування. Так що ми нормально евакуювалися, а в нашому місті вже багато людей загинуло.

Роз'їхалися по всьому світу рідні і друзі. Моя родина зі мною, але всім складно.

Ми втратили житло: наш будинок зруйновано. Роботи в мене немає, тому що наша організація не евакуювалася, як потрібно. Тепер у нас судове провадження. Нас не звільнили, тому і на роботу не беруть, і до центра зайнятості не беруть. 

Дуже складно. Великі складності із цим, ще й психологічні проблеми. Дуже складно було відновитися після пережитого.

Чекаємо перемоги, повернення нашого міста і свого повернення до нашого міста. Наш мер дуже нас підтримує. Але чомусь мені так здається, що це все так швидко не закінчиться. 

Ми зараз живемо одним днем і мріємо пережити його сьогодні живими і здоровими, щоб діти були живі і здорові. Потрібно їх берегти, тому що заради їх буде майбутнє. Не хочеться зараз їхати з країни, бо якщо ми всі виїдемо, то для кого це все? Кому це все? Такий опір уже два роки йде.