Ми на Донбасі мешкали з матір’ю, у місті Бахмут. Мені 55 років, а мамі - 86. Я робила санітаркою у стоматологічній поліклініці. На роботі дізналась, що почалася війна. Як в перші місяці бомбили, лікарі евакуювалися по черзі. Я пішла у відпустку за свій рахунок у травні 2022 року, та так ми туди і не повернулися. 

Ми жили недалеко від заводу шампанських вин, де виробляли «Артемівське» шампанське. Його бомбили кожні п‘ять хвилин. Було дуже прикро, що ніхто їх не може зупинити. 

Не дуже я зрозуміла, навіщо ця війна, і чому вона не закінчується, тоже не зрозуміло. Бомба попала біля нашої хати, ракета прилетіла, і хаток разрушених все більше і більше. 

А 23 вересня 2022 року ми з'їхали. Збігли буквально. Сіли в автомобіль волонтерів і збігли. Все, що там було, залишилося. Взяли, що могли. А зараз знаходимося на Кіровоградщині, в Новоукраїнці. Невелике таке містечко, люди добрі, своєрідні. Дуже самобитні, трудолюбиві, працьовиті.  Хочеться, щоб війна сюди не прийшла. 

Мені б хотілось повернутися в Бахмут, щоб подивитись, що там відбувається, що там залишилося. Бо люди туди не їздять. Хотілось би подивитись, що залишилося від нашої оселі, а там вже будемо вирішувати, що робити. Я така, що якщо й пів хати розбили, то там пічку поставлю і буду жити. Не хочеться жити у чужих людей, а рідня далеко. Дуже хочеться, щоб закінчилася війна.