Мій чоловік і син померли ще до війни. У перший день вторгнення я була одна вдома. Почула гуркіт – у місті почався обстріл. У моєму будинку вилетіли вікна. На щастя, я була у віддаленій кімнаті. Через постійні обстріли мені довелося ночувати у підвалі. Воду, світ та газ вимкнули. Це був жах.

Попри ризик для життя, я залишалась вдома ще чотири місяці. 

У червні я виїхала до Запоріжжя. Зараз живу тут у дочки, сподіваюсь на краще. Це єдине, що нам всім залишається. Сподіваюсь, що мені буде куди вертатись.