Я жила в Камʼянському. У перший день війни у мене в гостях були онуки. Стало страшно за їхнє життя. У селищі почалися обстріли ледь не з першого дня війни. Світла і води не було. Хліб не завозили, доводилось випікати з того, що було. 

Під час гучних вибухів я з родиною сиділа у підвалі. Онуків син встиг вивезти у перші дні війни. Одного разу, коли я вирішила навідатись до сусідки, почався обстріл. 

Сусідку поранило в шию, а двох інших мешканців моєї вулиці вбило на місці. До ранку я ледве дожила, потім виїхала з міста.

Зараз я живу у Запоріжжі. Тут багато небайдужих людей, які допомагають всім необхідним, але найголовніше – добрим словом.