Башмачнікова Марія, 9-б клас, Конотопський ліцей № 11

Вчитель, що надихнув на написання — Лушня Світлана Павлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Немає такої людини в Україні, котрої не торкнулася війна. У кожного свій шлях на Голгофу. На мою думку, війна — це боротьба, біль, сум, зміни в житті людей, їх серцях, але

разом можна подолати всі труднощі і відновити те, що зруйновано, не зважаючи на те, що багато хто наживається на горі інших. 

Кровопролиття, яка почалося 24 лютого 2022 року, змінило моє життя та світогляд.

Свою позицію аргументую такими міркуваннями: по-перше, для мене початок війни був наповнений страхом, а також ілюзорним майбутнім. Перші дні ми ховалися в підвалах, було страшно, але мама нас заспокоювала.

Вулиці мого Конотопа були порожні, продукти до крамниць не завозили.

Спілкування з друзями рятувало, та прогулянки були вкрай обмежені. Потрібно було пережити ці дні. Підтримка один одного на той момент була дуже важливою. Коли пройшов деякий час, я зрозуміла, що потрібно рухатися вперед: вчитися, займатися улюбленими справами. Головне – не впадати у відчай.

На підтвердження моєї думки хочу згадати приклад із особистих спостережень: у ці складні дні всі люди об'єдналися сильніше, ніж до війни. Всі робили, що могли, наближаючи перемогу: хтось швидко став волонтером, хтось готував їжу та передавав на фронт. Ми з братом та мамою ходили та допомагали плести маскувальні сітки для військових, збирали одяг та продукти на передову, молилися за мир та безпеку, бо, тільки разом об'єднавшись, зможемо подолати ворога. Сьогодні досі актуальні слова Т. Г. Шевченка - батька нашої нації:

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

(уривок із поеми «Кавказ»)

По-друге, наша нація незламна, сильна, і ніхто її не здолає, бо 

в наших душах живе непереможне прагнення єднатися, допомагати іншим, хоч є люди і організації, які ласі до наживи під час війни і збагачуються за її рахунок, шахраюючи і спекулюючи на горі інших.

Скарбниця зарубіжної літератури фокусує нас на багатьох прикладах, що ілюструють порушену проблему. Хочу згадати твір «Матінка Кураж та її діти» Бертольта Брехта. Жанр прочитаного мною твору – історико-алегорична драма (або драма-пересторога). Основою п’‎єси Б. Брехта є події Тридцятирічної війни. Головна проблематика зображуваного – війна та мир, відносини батьків та дітей, багатства та бідності. Люди живуть і помирають на сторінках цього твору так само, як і у нас в Україні у ХХІ столітті. Матінка Кураж навчилась отримувати зиск від війни. Разом зі своїми дітьми вона їздила у фургончику услід за військами. І хоча це було дуже ризиковано, але для неї важливішою була можливість збагатитися, як і багатьом сьогодні, адже продаються та тестуються нові види зброї, в дії перевіряється робота дронів, шахедів, змагаються в «крутості» спеціалісти ІТ-сфери, а скільки заробили фармацевтичні компанії, залишається лише здогадуватися. Так і в драмі-пересторозі: 

осліпши від прагнення до багатства, головна героїня не змогла зупинитися навіть тоді, коли почала втрачати власних дітей.

«Матінка» трохи погорювала і знову вирушила налагоджувати торгівлю. Вона заради багатства зраджує своїх дітей. Торгівля йде добре, і тому маркітантка підтримує війну, яка стала для неї годувальницею. Анна впевнена, що «про мораль краще говорити ситому, а не голодному». Матінка Кураж за своєю сутністю не була злою людиною, навіть веселою та доброю господинею. Принагідно вона може навіть допомогти іншим, але якщо це «не вдарить» по її гаманцю.

Отже, навіть через 1000 днів війни я вірю, що разом можна подолати всі труднощі і відновити те, що зруйновано. Наша країна обов'язково підніметься з руїн, розправить широко свої крила та полетить вільним птахом у щасливе майбуття, не зважаючи ні на що: ані на шахрайство нечесних людей, ані на зраду тих, які готові продати душу ворогам нашої державності за 30 срібних монет, як Іуда з Біблії.

Віримо в Україну, вона в наших серцях!