Частов Костянтин, 15 років, Дніпровський фаховий педагогічний коледж КЗВО «ДАНО» ДОР» ПО-22-3/9 група (1 курс)

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Кравчуновська Інна Григорівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Упевнений: важко не погодитися з тим, що головна сила нашої держави – людина. Переконливе свідчення цього – стійкість і нездоланна віра у перемогу. Ми мали багато незаперечних повідомлень про зосередження ворожих військ поблизу нашого державного кордону. Наш уряд робив усе можливе, щоб відтягнути початок війни, щоб якимось необережним жестом не спровокувати вторгнення ворога.

Моє переконання ґрунтується на тому, що, по-перше, ми не зігнулись, не не стали на коліна, а лише загартувались ще міцніше, а по-друге, війна все ж таки вибухнула. Війна – діло жорстоке, і те, що від неї не буде порятунку ані дітям, ні старим, ні жінкам, я усвідомив тоді, коли стало зрозуміло, що зловісне полум’я війни таки здійснилося в центрі Європи.

Я відчув, що ця війна стане найбільш руйнівною і кровопролитною з усіх воєн, які були на нашій українській землі. І якби не ідейний зміст нашої боротьби, не патріотизм, не любов до Батьківщини, до рідної землі і правильне виховання наших бійців – все це не відіграло б своєї ролі у зміцненні нашого народу в єдине ціле.

Коли розпочалася війна, цей сумний день означав для мене і моєї родини те, що під ворожим вогнем опиняться багато міст, сіл, селищ, які будуть зруйновано і спалено, не зустрічаючи опору ворога. Усі мирні міста нашої країни не були підготовлені ні до оборони, ні тим паче до тривалої боротьби в умовах облоги. Ніяких оборонних споруд на вулицях міст ніхто заздалегідь не будував. Їх доводиться створювати, коли вже йдуть вуличні бої. Це одна з особливих умов, у яких діють наші військові.

Ми всією душею і серцем зв’язані з усіма нашими бійцями, вони постійно відчувають нашу турботу. Не має такого дня, щоб їх залишили без уваги: вони отримують листи підтримки, посилки, не кажучи вже про боєприпаси і зброю. Хочу поставити за приклад нашу сільську раду, що займається приготуванням гарячої їжі, яку відправляють захисникам на блок-пости. А в нашій територіальній громаді плетуть маскувальні сітки та збирають теплі речі. І ця турбота надихає наших воїнів на ратні подвиги. Вони знають, що їхні бойові справи назавжди залишаться в пам’яті нашого народу.

У той день, коли пролунало слово «війна», моє життя і життя моєї родини змінилося на «до» і «після». Велике горе прийшло на нашу землю, у кожний дім, у кожну родину, стало зрозуміло, що це десятки тисяч убитих і покалічених, і скільки ще страждань і яких жертв зазнає наш народ й окремо кожна родина, щоб здолати цю війну. Ми кожен день живемо вірою в перемогу і ні на хвилину не зрікаємося цієї віри: наша справа справедлива, ми захищаємо наше європейське суспільство, світле життя нашого покоління.

Мир для мене сьогодні, що після  жахів війни, яких зазнала наша країна,  наш народ, наші рідні і те, що випало на долю в цю війну нашим воїнам – це обороняти і зберігати нашу Батьківщину будь-якою ціною, забезпечити право людей на мирне та щасливе життя. Зазнавши весь тягар війни нашою країною, я не хочу, щоб  іншим народам випала така доля. Але загрозу нової світової війни не можна вважати усунутою.

Насамкінець хотів би ще раз наголосити: ми, український народ, кожна родина і кожна людина нашої країни, зробимо все, щоб захистити нашу Батьківщину від будь-якого агресора, будемо у перших рядах в усіх справах в ім’я нашої Вітчизни.