Мирне життя Тетяни Вікторівни у Щасті закінчилось після приходу російських військ. Жінка з дитиною була вимушена евакуюватись з рідного міста

Для нас війна почалась сімнадцятого лютого у місті Щастя Луганської області. Ми тиждень жили під постійними обстрілами без електроенергії, зв'язку, води, газу й опалення. Зранку 24 лютого я з дитиною була вже на залізничному вокзалі у Рубіжному, але потяг затримали на невизначений термін внаслідок обстрілів.

Ми не могли виїхати з міста, бо вже не ходив транспорт і не було пального. Було страшно чути, що 25 лютого евакуаційні автобуси, які їхали по нас, потрапили під обстріл.

На щастя, я зустріла на своєму шляху дуже багато хороших людей, які нам дійсно допомогли. Багато і зараз пропонують свою допомогу.

Моє рідне містечко Щастя дуже маленьке, всі жителі знають один одного, тому було дуже важко чути про загиблих. Мені пощастило, що я з дитиною встигла виїхати з міста до початку гуманітарної катастрофи.

Мої старенькі мама і бабуся залишилися в місті. Матусі допомагали сусіди, які готували їжу з залишків продуктів на багатті й носили їй у підвал.

24 лютого приватний будинок бабусі було пошкоджено, тому вона перейшла у квартиру родичів, які виїхали. Їй допомагали волонтери, що приносили їжу. Дякую цим сміливим людям.       

Про війну мені нагадують ключі від зруйнованого будинку та улюблена іграшка моєї дитини - бегемотик.

Моя родина залишилася без житла і роботи - все залишилося на окупованій території. Чоловік зміг виїхати тільки через чотири місяці, а бабуся і мама досі - в окупованому Щасті.

З липня за допомогою центру зайнятості я знайшла роботу не за фахом. До війни працювала провідним фахівцем департаменту з планування та інвестицій Луганської теплової електричної станції. Зараз працюю диспетчером деканату факультету хімії, біології та біотехнологій Донецького національного університету імені Василя Стуса.