У перший день війни мені зателефонував чоловік і сказав, щоб я збирала речі. У місті почались вибухи. Я розуміла, що головне було вивезти власних дітей. Ми почали виїжджати на власній автівці, затори були величезні. Їхали зі швидкістю десять кілометрів на годину. Діти дуже хвилювались та нервували. 

Після довгої дороги я з родиною доїхала до Дніпра. На роботі чоловіку надали гуртожиток. Тут так і живемо. Я вдячна Дніпропетровській громаді за допомогу. 

Ми з чоловіком  вирішили залишитись в Україні. Дуже хочеться розвиватись в рідній країні. Я сподіваюсь, що разом із рідними житиму у мирі.