Я мешкала у Кремінній. У перший день війни я їхала на роботу. Люди в автобусі плакали, читали новини про вибухи в різних містах країни. Я працювала з дітьми-сиротами в навчальному закладі. Коли приїхала на роботу, почала збирати речі вихованців про всяк випадок. 

У мене вдома були запаси їжі. Щоранку я готувала каву для військових, які обороняли місто і носила на блокпост. Військові соромились брати їжу, але я наполягала, щоб у них були сили. 

Я постійно перебувала у погребі. Страждали мої домашні улюбленці. Я не могла дивитись в їхні очі, наповнені страхом. Розуміла, що повинно триматись заради дітей. 

Місто я залишила у квітні. Тварин вивезти не змогла, бо вони втікли з двору під час обстрілів. Я взяла з собою тільки документи. Зараз живу в Дніпрі, дуже хочу повернутись додому та все відбудувати.