Сім’я з двома дітьми виїхала з Донбасу на початку війни і повністю змінила своє життя, потрапивши з міста в село. Головне, що у дітей там вільне і безпечне життя
У мене є чоловік і двоє діток – 7 і 13 років. Разом із нами ще бабуся та дідусь. Їм обом за сімдесят. До війни ми мешкали в Донецькій області, у місті Гірник. Ми знали, що таке війна, бо вона в нас іде з 2014 року. А у 2022-му ми вже зрозуміли, що таке діється по всій Україні, і було дуже страшно.
Діти в нас бурхливо реагують на все, і їм було страшно. Вони дуже хотіли гуляти на вулиці, а ми сиділи дома. Почали погано спати.
Ми спали в одязі, щоб у будь-який момент можна було спуститись у погріб. Було складно, і стан дітей був тяжкий. Дивитися в очі дітей – це найважче. Тому ми вирішили виїхати.
Їхали на своєму авто майже без речей. Прокинулись, сіли в машину і поїхали. Були великі затори на трасі, бо дуже багато людей виїжджало тоді. Дуже повільно рухалися. Ми не знали, куди їдемо і куди потрапимо, де ми будемо жити. Їхали, як то кажуть, із заплющеними очима. Втомилися.
Коли приїхали в село, нас дуже порадували люди. Нас зустріли. Нам суп приготували, розтопили піч у хаті, яку нам надали. Прибрали в тій хаті. Нам приносили продукти: картоплю, яйця, молоко, сало. Всі несли від щирого серця. Приємно, що в такі часи люди об’єднуються і допомагають.
Раніше ми мешкали в місті, а зараз уже два роки живемо в селі. Придбали худобу, завели курочок. Раніше з таким не стикалися, а зараз усе робимо для дітей. Вони ходять у сільську школу. Спочатку було важко, а зараз усе добре. У нас абсолютно все змінилося в житті.
Хочеться, щоб не було війни, щоб усе було так, як до цього. Я хочу повернутись додому і побачити не руйнування, які є зараз, а щоб усе було квітучим, пахучим і цілим. Життя людей також хочеться повернути. Мрію, щоб не було війни і щоб ніхто більше такого не бачив і не знав. Бо жити у війні дуже тяжко.
