Мені 58 років. Народився в місті Часів Яр, а як одружився – переїхав у Бахмут. Працював на бахмутських підприємствах. 

Перший день війни запам’ятався вибухом на роботі, на очисних спорудах. Хіба хтось думав, що таке буде? Нас усе шокувало. Виїхали ми 6 квітня 2022 року на машині знайомих. 

З того, що в нас залишалося в місті, уже нічого немає. 

Ми переїхали в Дніпро. Там була громада, яка допомагала мешканцям Бахмуту. Вони добре ставилися до людей. Давали гуманітарну допомогу, навіть надавали на декілька днів житло. 

У моєму віці дуже важко залишитися без нічого. Дуже складно знайти роботу. Навіть не знаю, що далі робити. Зараз ми уже заспокоїлися більш-менш. Звісно, у душі слід залишається. Але вже змирився з тим, що повернутися додому ми не зможемо. 

Я хотів би бачити нашу країну незалежною – без участі у військових блоках. Ми маємо самі створити свою сильну армію, щоб на нас не нападали. Хочеться, щоб країна була демократичною і, звісно, з мінімальною корупцією.